Інтерв'ю Вадима лихоманить газеті “спортивна панорама”
Зірка вихованця Гродненської школи важкої атлетики Вадима лихоманить по-справжньому засяяла на недавньому чемпіонаті світу в Ашхабаді.
сонячний Ашхабад, де проходив чемпіонат світу, став щасливим місцем для 25-річного уродженця Ліди. В олімпійській ваговій категорії до 73 кілограмів лихоманить пропустив вперед лише китайця Ши Чжіона і південнокорейці Чжеонсіка Вона. «Бронза» в двоєборстві з результатом 343 кг (156+187) на дебютному планетарному форумі - чим не привід ближче познайомитися з призером?
- Вадим, яку ціну вам довелося заплатити за цей «бронзовий» успіх на ЧС?
- На чемпіонаті Європи в Хорватії в 2017-му отримав серйозну травму - надірвав зв'язки коліна. Більше року пішло на відновлення: проведення операції, потім реабілітація. відразу скажу, що весь цей час і пізніше, коли міг тренуватися, в голові були одні й ті ж думки: відправлюся на чемпіонат світу не для того, щоб зайняти в підсумковому протоколі 5-ю або 6-у позицію. Інакше навіщо тоді відновлююся і працюю? що, спочатку, з відновленням тренувального процесу, було важко, коліно все одно десь
турбувало. Зміг упоратися з усім цим.
- Тренер національної команди Михайло Солодар напередодні чемпіонату світу говорив про те, що м'язи лихоманить готові до підкорення п'єдесталу, головне, щоб в моральному відношенні все вийшло ...
- Скажу, що хвилювався, мандраж перед стартом був присутній - все-таки це був перший для мене першість світу. Але все через це проходять. Переживав за результат, десь навіть боявся якихось непередбачених обставин, які могли застати зненацька. Але через пару днів після прибуття в Ашхабад всі ці переживання кудись зникли.
- Спеціально щось робили для того, щоб вгамувати цілком з'ясовне хвилювання дебютанта ЧМ?
- Намагався відволікатися, гнати геть погані думки. Так і взагалі, заздалегідь про власний виступ не хотів думати, візуалізувати, щоб завчасно себе, що називається, НЕ накручувати.
— Вы приехали на чемпионат мира с личным флагом Республики Беларусь…
- Так. Я уже сказал, что ехал в Туркменистан завоёвывать награду, не меньше. Потому знал, що символіка рідної країни обов'язково повинна бути з собою. А там уже одному Богу було відомо, як зможу виступити. взяв прапор, і не дарма.
- Можна сказати, тепер він буде вашим талісманом?
- Мабуть. Але точно тепер буде зі мною на всіх змаганнях.
- Тренери національної команди говорять, що зараз ваша працездатність на тренуваннях просто не знає кордонів. А сами вы на кого равняетесь?
- Скажу, що, когда был несколько моложе, примером работы на помосте был для меня серебряный призёр Олимпийских игр-2004 в Афинах Андрей Рыбаков. Симпатизировал ему, с точки зрения человеческих качеств также не было к нему никаких претензий. Но больше он представлял для меня интерес, звичайно, как спортсмен. Глядя на него, стал понимать, чтобы чего-то достичь, прибавлять в поднятом весе, необходимо сначала как следует отпахать, отдавая всего себя на тренировках. Можу сказати, что некоторые удивляются, спрашивая, как можно так много работать. Даже роботом в шутку называют. Но я уже привык к такой интенсивности и усталости сильной не чувствую.
— Виктор Шершуков говорит о том, что переоценить нахождение в команде Андрея Арямнова невозможно, ведь он для всех отличный раздражитель с серьёзным опытом…
— Он может дать дельные советы, связанные с техникой выполнения упражнений. Крім того, Андрей говорит о важных нюансах, связанных с психологическим настроем. звичайно, его опыт служит всем, кто находится в сборной, хорошую службу. Плюс до всього, что также немаловажно и о чём правильно говорит Виктор Евгеньевич, Арямнов — один из конкурентов каждого внутри национальной команды. Такое соперничество всегда заставляет двигаться вперёд, больше работать. Хотя мы с ним в разных весовых категориях, потому непосредственно не конкурируем.
- Ваша довгострокова мета - завоювання ліцензії в Токіо-2020?
- Зрозуміло, але спочатку - виступ на міжнародному ліцензійному турнірі в Катарі, Котрий
буде в грудні. В апреле следующего года состоится континентальное первенство, в котором также приму участие. Приоритет — Олимпийские игры, не зря ведь их называют главным стартом четырёхлетия. Главное — не расслабляться.
— Судьба тяжёлой атлетики в смысле её нахождения в программе Игр под вопросом…
— Насколько знаю, в Токио точно выступим, а что касается Парижа-2024 и Лос-Анджелеса-2028, то рішення ще буде прийматися.
- Закінчимо на мажорній ноті. Хто першим привітав з «бронзою» чемпіонату світу?
- Вони, хто виступив, полетіли в Білорусь, не чекаючи завершення першості. Поэтому звонил всем сам. А первому — отцу, который очень радовался за меня. Когда поздравлял, едва не пустил скупую мужскую слезу.
Автор: Андрій Ільеня
джерело: газета “Спортивная панорама», 12 грудня 2018 року
